18 розтягуватися. І мовби це недостатньо жорстоко, наш розум змушує нас переживати ці миті знову і знову ще довго після того, як ті минули. Який же покидьок цей час. Я знаю, що частина мене лишилась на тому піратському кораблі. Пережила достатньо трагічних миттєвостей, щоб розпізнати відчуття болючого місця. Щоразу, коли розбивалося моє серце, нестерпний біль виривав із мене шматок, немов моє серце терзали лихі стерв’ятники. Здавалося, я позначаю ними своє минуле, як у казках шлях позначають хлібними крихтами. У Гайбеллі люди інколи подорожували тижнями, тільки щоб на мене глянути. Мідас дозволяв мені стояти поруч із ним у тронній залі, поки вони зачудовано витріщалися. Однак як довго б я не стояла на п’єдесталі у них на видноті, ніхто з них насправді мене не бачив. Якби побачили, зрозуміли б, що я всього лише дівчинка з нерівними розривами й дірами всередині, що я ховаю під золотою шкірою розбите серце. Очі печуть, сповіщаючи, що я плакала б, якби в мене лишилися сльози, але й ті, здається, витекли з мене цілком. Гадки не маю, де інші сідлиці чи стражі, і не уявляю, що збирається вчинити зі мною командувач, однак я не дурна. Король Гнилі надіслав цю могутню армію до П’ятого Королівства кинути виклик Мідасу, і я боюся за свого короля не менше, ніж за себе. Я здригаюсь, коли нарешті падає останній промінчик світла, щоб підібгатись під ковдру небосхилу. День офіційно завершено, й разом з ним я змушую себе замкнути емоції всередині. Тепер, коли сутінки перетворюються на обіцянку ночі, екіпаж, нахилившись, зупиняється. Із цього боку Ореї ніч спускається швидко й жорстко, тож не дивно, що армія Четвертого починає розбивати табір.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx