21 Усю свою скорботу, всі тривоги я скручую, мов стару пряжу на котушці, добираючи кожнісіньку обшарпану нитку. Бо ж якщо викажу йому свій страх, якщо відкрию цьому чоловікові свої слабкості, він вхопиться за ці нитки й повисмикує їх, повністю мене розплутавши. Здолай слабкість — і сила постане… Ці давні, майже забуті слова зринають нізвідки, так, ніби моя свідомість берегла їх для мене, готова витягти у мить найбільшої потреби. Раптом я згадую, як їх проказали мені на вухо — тихо, але зі сталлю в голосі. Тепер вони відлунюють у мені, й це допомагає розправити плечі, підвести вгору підборіддя, щоб глянути командувачу просто в обличчя. Він тримає шолом під пахвою, а чорне волосся трохи скуйовджене від довгих годин у ньому. Я вглядаюсь у бліде обличчя, в короткий притуплений ряд крихітних шипів над темними бровами. Аура його наполегливості насичує повітря, огортає мій язик мов цукровою поливою, забиваючи всі смакові рецептори. Смакує владою. Цікаво, як реагували б люди, якби знали, хто він насправді. Не якийсь чоловік із залишковою магією у жилах, успадкованою від далеких пращурів-фейрі. Не хтось зі спотвореним і зміненим королем Гнилі тілом. Не звичайний командувач армією з жадобою до крові, який обожнює відривати голови ворогам. Ні, він — це щось смертоносніше. Страхітливіше. Чистокровний фейрі, що ховається в усіх на виду. Чи втекли б вони, нажахані, якби знали правду? Чи постали би проти нього, як це зробили ореанці сотні років тому, і вбили б його, як убили решту? Дехто з фейрі у ті темні часи опирався, однак їх було замало навіть попри їхню магічну перевагу. Деякі ж просто не
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx