22 хотіли битися. Не хотіли вбивати тих, кого вважали друзями, коханими, сім’єю. Однак з одного погляду мені було зрозуміло, що командувач Ріп битиметься. Він битиметься, й Орея програє. Так, минули сотні років, відколи Орея й Аннуїн — царство фейрі — розкололися, та я все одно шокована, що ніхто не розуміє, ніхто не бачить, хто він насправді, — те, що мені так неймовірно очевидно. За силою погляду Ріпа я розумію, що не лише мій розум зараз кипить: ми мовчки вивчаємо одне одного, оцінюючи, аналізуючи, обдумуючи. Цікавість прокочується мною, мов підхоплена вітром рослина без коріння. Мені цікаво, як командувач Ріп потрапив сюди, яка його мета. Він просто найнятий пес-охоронець короля Равінґера, посаджений на прив’язь, щоб клацати зубами і гарчати на ворогів? Або ж має власний план? Він оцінює кожен дюйм мого тіла, поки я сиджу, ув’язнена у тісноті екіпажа, і я бачу, як він подумки робить нотатки. Мені потрібна вся сила духу, аби не заметушитися й не зіщулитися під його поглядом. Він окидає поглядом опухлу щоку й розбиту губу, тоді рухається вниз до зім’ятих стрічок, розпростертих в екіпажі. Мені не подобається його цікавість до них. Щоразу, коли командувач на них дивиться, мені хочеться їх сховати. Я огорнула б їх навколо тіла, сховавши з виду, якби вони так не ниділи. Нарешті покінчивши з оцінюванням, він підіймає чорні очі, стикаючись зі мною поглядом. Я напружуюсь, чекаючи, що він витягне мене назовні, гаркне наказ чи погрожуватиме, але він тільки дивиться на мене, мовби чогось чекає. Якщо він хоче, аби я зламалася, заплакала чи заблагала його, то я відмовляюся. Не зігнуся під тиском його прискіпливого огляду й не розсиплюся від пронизливого мовчання. Якщо доведеться, я сидітиму тут усю кляту ніч.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx