25 — О, тепер я розумію. — Розумієш що? — Ти небайдужа до свого короля-полонителя, — випльовує він слова, такі ж гострі, як його ікла. Я витріщаюсь: ненависть скрапує з його губ, мов повільний холодний дощ. Якщо я погоджуся, чи скористається він цим проти мене? Якщо заперечуватиму, чи повірить мені? Вираз мого обличчя викликає в нього глузливий смішок: — Жар-пташка полюбляє свою клітку. Який сором. Долоні мої гнівно стискаються в кулаки. Мені не потрібен його осуд, його презирство, його припущення, нібито він знає щось про мене чи мої обставини і має якесь право критикувати мої стосунки з Мідасом. — Ти мене не знаєш. — Невже? — відбиває він закид, і голос його дратує мій слух. — Уся Орея знає про тваринку Мідаса так само добре, як і про його золотий доторк. — Так само, як усі знають, що король Гнилі надсилає свого монстра на прив’язі виконувати за нього брудну роботу, — кажу я, зблиснувши очима і кидаючи виразний погляд на шипи на його передпліччі. Темна луна у повітрі навколо нього закручується спіраллю, змушуючи волосинки в мене на потилиці ставати дибки. — Ох, Жар-пташко. Зараз ти вважаєш мене монстром, але ти ще нічогісінько не бачила. Натяк на погрозу віє сухим вітром, від чого у мене пересихає й у роті. З цим чоловіком треба бути дуже обачною. Треба будь-якою ціною уникати його, оминати його злостивість і намагатися вийти неушкодженою. Однак я не можу планувати наперед, якщо не знатиму, чого очікувати. — Що ти зі мною зробиш? — ризикую поставити вразливе запитання, сподіваючись отримати натяк на майбутнє. На губах Ріпа утворюється похмура, загрозлива посмішка.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx