— Хіба я не сказав? Я повертаю тебе до полонителя, за яким ти так сумуєш. Оце так возз’єднання буде. Без жодного слова більше командувач розвертається й лишає мене дивитись йому услід, а мій пульс — битися в такт його крокам. Не впевнена, що він запланував для мого короля, але переконана, що нічого доброго. Мідас очікує прибуття своїх сідел і своєї улюблениці, а не ворожої армії, що марширує до його порога. Коли я змушую себе вийти з екіпажа, тягнучи стрічки по снігу, мене сповнює усвідомлена покірність. Я знаю, що мушу зробити. Маю знайти спосіб попередити свого короля. Сподіваюся тільки, що це не коштуватиме мені життя.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx