12 РОЗДІЛ 2 АУРІН Мій шлунок крутиться разом з дерев’яними колесами екіпажа. Із кожним обертом перед очима постає черговий спогад — нескінченний цикл кружляє і скидає їх, мов стерв’ятники — забуте падло з неба. За мене чіпляється смерть. Мені так палко хочеться вирватися з клітки. Мати змогу вільно блукати замком Мідаса. Моя нудьга і самотність — мов широченний отвір, що не давав ані говорити, ані глитнути, ані стулити рота. Він усе ширшав, язик притискався, груди розкривались у прагненні та сподіванні на глибокий вдих, що заповнить легені та звільнить від дедалі більшої задухи ґрат.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx