17 Джульєтта дивиться на мене великими очима, такими красивими і такими стурбованими. Я пригадую, що треба усміхнутися. —Ну, який я маю вигляд? Сподіваюся, не надто жахливий? —Аароне, — тихо промовляє вона. — З тобою все добре? — Усе прекрасно, — кажу і знову кидаю погляд у дзеркало. Проводжу рукою по м’якому і водночас колючому, не довшому за пів сантиметра волоссю і дивуюся з того, як стрижці вдалося зробити мій вигляд ще суворішим — і більш відстороненим. —Мушу зізнатися, що я себе не впізнаю, — кажу вголос, намагаючись вичавити із себе сміх. Я стою посеред ванної кімнати у самих боксерках. Ніколи ще моє тіло не було таким струнким, вигини м’язів ніколи не окреслювалися чіткіше; різкі лінії гармоніюють тепер із грубою стрижкою, від чого я здаюся диким і настільки несхожим на себе, що відводжу погляд від дзеркала. Джульєтта стоїть переді мною. Вона кладе руки на мої стегна і тягне вперед; я злегка спотикаюся, піддаючись її поштовху. —Що ти робиш? — запитую і, коли зустрічаюся з нею поглядом, бачу в ньому ніжність і занепокоєння. Щось усередині мене обривається. Я відчуваю, як спадає напруга з плечей, притягую її до себе, роблячи при цьому глибокий ковток повітря. —Коли ми про це поговоримо? — запитує Джульєтта, промовляючи слова в мої груди. — Про все це. Про все, що сталося… Я здригаюся. — Аароне.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx