18 —Усе добре, — брешу. — Це через волосся. —Ти знаєш, про що я. Я відводжу погляд. Дивлюся у безвість. Якусь мить ми обоє мовчимо. Зрештою тишу порушує Джульєтта. — Ти засмутився через мене? — шепоче вона. — Через те, що я його пристрелила? Відчуваю, як завмирає моє тіло. Бачу, як ширшають її очі. — Ні… ні, — промовляю я надто швидко, хоча саме так і думаю. — Звісно, що ні. Річ не в цьому. Джульєтта зітхає. —Не впевнена, чи ти в курсі, — нарешті каже вона, — але в тому, щоб оплакувати втрату свого батька немає нічого поганого, навіть якщо він був жахливим негідником. Чуєш? — вона пильно дивиться на мене. — Ти не робот. Я ковтаю клубок, який збирається в горлі, і обережно виплутуюся з її обіймів. Цілую її в щоку, а тоді якийсь час просто стою, притулившись до її шкіри. —Мені треба прийняти душ. Джульєтта видається спантеличеною і засмученою, але я не знаю, що ще мені зробити. Річ не в тому, що мені не подобається її товариство, але просто зараз дуже хочеться побути самому, і я не знаю, як іще це влаштувати. Раніше, коли мені хотілося побути наодинці, я ставав під душ. Йшов у ванну. Вирушав на довгу прогулянку. І я часто це роблю. Коли нарешті я повертаюся в ліжко, Джульєтта вже міцно спить. Мені хочеться торкнутися до неї, притягнути до себе її ніжне, тепле тіло, але мене наче паралізувало. Жахливий
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx