19 напівсмуток змушує мене почуватися співучасником цієї темряви. Мене непокоїть думка, що мою журбу розтлумачать як схвалення вчинків батька, самого його існування. Я не хочу, щоб мене зрозуміли неправильно, тому не можу визнати, що горюю за втратою, не можу зізнатися, що мені взагалі є якесь діло до загибелі монстра, котрий мене виростив. І за відсутності здорової реакції я взагалі ніяк не реагую, мої почуття наче закам’яніли. «Ти засмутився через мене? Через те, що я його пристрелила?» Та я ненавидів його. Я ненавидів батька так, як ніколи й нікого раніше. Але я розумію, що вогонь справжньої ненависті не може горіти без кисню прихильності. Якби мені було байдуже, я ненавидів би менше, мені було б не так боляче. Моя марна прихильність до батька завжди була моєю найбільшою слабкістю. Тому я брешу, маринуючись у власній печалі, про яку не можу нікому розповісти, поки жаль поглинає серце. Я сирота. —Аароне? — шепоче Джульєтта, і я повертаюся у теперішній момент. —Так, любове моя? Вона рухається уві сні, штовхаючи своєю головою мою руку. Я відкриваю для неї свої обійми і не можу стримати усмішки. Джульєтта швидко заповнює порожнечу, притискаючись обличчям до моєї шиї, а тоді кладе свою руку на мою талію. Я заплющую очі ніби в молитві. Серце перезапускає ритм. —Мені тебе не вистачає, — каже вона так тихо, що я ледь вловлюю слова. — Я тут, — відповідаю, ніжно торкаючись до її щоки. — Я поряд, кохання моє.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx