20 Та дівчина хитає головою. І продовжує нею похитувати навіть попри те, що я міцніше стискаю її в обіймах, навіть коли Джульєтта знову провалюється в сон. А я думаю, що, можливо, вона і не помиляється. ДЖУЛЬЄТТА Сьогодні я снідаю наодинці — сама, але не самотня. У кімнаті повно знайомих облич, кожен чимось зайнятий: хтось спить, дехто працює, хтось із кимось розмовляє. Рівень енергії у цьому просторі прямо залежить від кількості спожитого кофеїну, і зараз тут, поки що, доволі тихо. Брендан, котрий від ранку сьорбає єдину чашку кави, перехоплює мій погляд і махає рукою. Я махаю у відповідь. З усіх нас лише йому насправді не треба кофеїн: дар генерувати електрику працює як резервний акумулятор для тіла. Він самодостатній. Чесно кажучи, його яскраво-біле волосся і блакитні, як лід, очі ніби випромінюють власну енергію, яку можна помітити навіть із протилежного кінця кімнати. Мені здається, Брендан тримає в руках чашку з кавою лише із солідарності з Вінстоном, котрий не може без неї жити. Останніми днями ці двоє нерозлучні — навіть коли Вінстон час від часу обурюється Брендановою надмірною життєрадісністю. Вони багато чого подолали разом. Усі ми багато подолали. Брендан й Вінстон сидять біля Алії, котра саме розгорнула свій скетчбук — без сумнівів вигадує щось нове й фантастичне, щось, що допоможе нам у бою. Я би склала їм компанію, але надто втомлена, щоб рухатися; тож підпираю однією рукою підборіддя і роздивляюсь обличчя своїх друзів, відчуваючи вдячність, що вони поряд. Шрами на обличчях Вінстона й Брендона переносять мене у час, який мені не
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx