21 хочеться згадувати — у час, коли ми думали, що втратили їх назавжди. Хоча тоді ми втратили двох інших. Раптом мої думки стають надто важкими для безтурботного сніданку. Я відвертаюся. Починаю тарабанити пальцями по столу. Я мала би зустрітися за сніданком із Кенджі, бо саме так ми починаємо наші робочі дні, і це єдина причина, чому я досі сиджу голодна. На жаль, від його спізнення в мене починає бурчати в животі. Усі присутні тут зайняті нарізанням складених на купки пухких і апетитних на вигляд млинців. Сніданок у цілому направду спокусливий: малесенькі глечики з кленовим сиропом, картопля, яка парує, невеликі мисочки зі свіжонарізаними фруктами. Мушу сказати, що вбивство Андерсона і захоплення Сектору 45 відчинило нам двері до кращих сніданків. Утім, таке поліпшення, гадаю, цікавить виключно нас. Варнер ніколи з нами не снідає. Він майже весь час працює, навіть не переривається на їжу. Сніданок для нього — це ще одна нагода влаштувати робочу зустріч, тому він проводить його з Делайло, і я не впевнена, що він і тоді щось їсть. Здається, Варнер взагалі не отримує задоволення від їжі. Для нього це паливо, необхідне для функціонування тіла, справа, яку треба зробити попри те, що вона набридлива. Коли якось за вечерею він із головою занурився в чергову паперову роботу, я поклала на тарілку перед ним печивко, щоб подивитися на реакцію. Варнер глипнув на мене, тоді на папери, пошепки подякував і з’їв печивко, скориставшись ножем і виделкою. Здається, воно йому навіть не сподобалося. І це, безперечно, робить його повною протилежністю Кенджі, котрий обожнює їсти і котрий пізніше зізнався, що ледь не розридався, побачивши, як Варнер повівся з печивком. До речі, про Кенджі: те, що він ось так продинамив мене, більше ніж просто дивно, тому я починаю непокоїтися.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx