24 —Привіт, — кажу. — Ви хотіли мене бачити? —Так, так, панянко Феррас, — радісно промовляє Кастл, підводиться на ноги і махає мені, щоб я заходила. — Прошу, сідайте. І, якщо ваша ласка, — він вказує у простір позаду мене, — зачиніть двері. Тієї миті я починаю нервувати. Я обережно ступаю у тимчасовий кабінет Кастла і зиркаю на Кенджі, бліде обличчя якого зовсім не розвіює мої страхи. — Що сталося? — запитую я, а тоді, звертаючись тільки до Кенджі, додаю: — Ти чому не прийшов на сніданок? Кастл пропонує мені сісти. Я так і роблю. —Панянко Феррас, — швидко промовляє він. — Ви отримали звістку від Океанії? — Даруйте? — Відповідь. Ви отримали першу відповідь на запрошення, чи не так? — Так, — повільно промовляю я. — Але про це ще ніхто не знає, сьогодні за сніданком я саме збиралася розповісти Кенджі… —Маячня, — уриває мене Кастл. — Усі все знають. Містер Варнер абсолютно точно знає. І лейтенант Делайло також. —Що? — я зиркаю на Кенджі, а той лише знизує плечима. — Як це взагалі можливо? — Тут нема чому дивуватися, панянко Феррас. Очевидно, що всю вашу кореспонденцію ретельно перевіряють. —Що? — мої очі розширюються від подиву. Кастл якось засмучено змахує рукою. — Час має велике значення, тому, якщо ваша ласка, я би… —Яке ще значення має час? — роздратовано запитую. — Як я можу вам допомогти, якщо не розумію, про що йдеться?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx