25 Кастл стискає перенісся. — Кенджі, — раптом промовляє він. — Залиш нас, будь ласка. —Окей, — Кенджі підскакує на ноги, салютуючи на прощання, і рушає до дверей. —Чекай, — кидаю я, хапаючи його за руку. — Що відбувається? —Я гадки не маю, мала, — Кенджі усміхається і вивільняє свою руку. — Ця розмова мене не стосується. Кастл покликав мене поговорити про корів. — Про корів? —Ну так, про худобу, — відповідає він здіймаючи брови. — Він хотів, щоб я провів розвідку на кількох сотнях акрів фермерських угідь, непідконтрольних «Відродженню». Там сотні корів. — Фантастично. — Так і є, — його очі горять. — Завдяки метану їх легше знайти. Дивно, що нічого не зробили, щоб по… — Метан? — перепитую я. — Хіба це не газ якийсь? —Гадаю, ти небагато знаєш про коров’яче лайно. Я ігнорую його слова. Натомість кажу: —То ти не прийшов на сніданок через це? Бо шукав коров’ячі кізяки? —Загалом так. —Прекрасно, — промовляю, — це, принаймні, пояснює сморід. Кенджі знадобилася секунда, щоб вловити сказане мною, і коли він це робить, то одразу примружується. І притуляє одного пальця до мого чола. —Ти в курсі, що вирушиш у самісіньке пекло? Я широко усміхаюся. —Побачимося пізніше? Я досі планую вийти на ранкову прогулянку.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx