28 ВАРНЕР Я сиджу в кімнаті для нарад сам, неуважно проводжу рукою по новій стрижці. Заходить Делайло, котить перед собою невеликий візочок із кавою. На його обличчі тепла, несмілива усмішка, на яку я так звик покладатися. Останнім часом наші робочі дні стали ще напруженішими; на щастя, нам не вистачає часу на обговорення незручних деталей нещодавніх подій, і я сумніваюся, що колись він знайдеться. І я за це безмірно вдячний. Мені безпечно з Делайло: так я можу вдавати, що в моєму житті майже нічого не змінилося. Солдати Сектору 45 досі вважають мене головнокомандувачем і регентом; серед моїх обов’язків, як і раніше, організація і керування тими, хто допоможе нам встояти проти залишків «Відродження». Цю роль супроводжує відповідальність. Тож перш ніж перейти до координації наших подальших кроків, нам довелося попрацювати над переплануванням, в якому Делайло відіграв важливу роль. —Доброго ранку, сер. Я киваю, вітаючись, поки він розливає каву по чашках. Лейтенант такого рангу, як він, не мусить наливати собі ранкову каву, та ми надаємо перевагу усамітненню. Роблю ковток темної рідини — нещодавно я навчився насолоджуватися гірким присмаком — і відхиляюся на спинку крісла. —Є новини? Делайло прокашлюється. —Так, сер, — відповідає він, похапцем ставить чашку на блюдечко, проливаючи трохи кави в процесі. — Небагато, сер. Я схиляю голову набік і дивлюся на нього.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx