8 — Вибач… що? — я прибираю руку зі зброї, відчуваючи, як розслабляється тіло. — Кенджі, ти про що взагалі? Це не стосується війни? —Війни? Що? Джей, ти що, не слухаєш мене? У твого бойфренда зараз якийсь припадок, тому ти маєш піти заспокоїти його, поки цього не зробив я. Я роздратовано видихаю. — Ти зараз серйозно? Ти знову прийшов побазікати про дурниці? Боже, Кенджі, — я знімаю чохол зі спини і кидаю на ліжко позаду себе. — Що ти цього разу накоїв? —Бачиш? — Кенджі тикає в мене пальцем. — Бачиш, ти знову засуджуєш мене, принцесо. Чому так? Чому ти думаєш, що це я щось зробив не так? Чому саме я? — він схрещує руки на грудях і промовляє, стишивши голос: — Якщо чесно, хотів із тобою поговорити про дещо, бо мені здається, що тобі як головнокомандувачці не варто проявляти особливого ставлення до певних людей, але… Раптом Кенджі завмирає. Разом зі скрипом дверей він здіймає вгору брови, а після ледь чутного клацання я помічаю, як розширюються його зіниці; чую приглушений шурхіт — і от в його потилицю впирається дуло пістолета. Кенджі витріщається на мене, промовляючи кілька разів самими губами слово «психопат». «Психопат», про якого йдеться, підморгує мені й усміхається так, наче це не він зараз наставив пістолет на нашого спільного друга. Я намагаюсь втамувати сміх. — Продовжуй, — мовить Варнер, усміхаючись. — Розкажи, будь ласка, як саме вона підвела тебе, коли нас очолила. — Гей… — Кенджі здіймає руки вгору, показуючи, що здається. — Я ніколи не казав, що вона нас підвела. Ти надто гостро реагуєш… Варнер злегка штурхає Кенджі зброєю по голові.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx