10 Варнер досі стоїть обличчям до зачинених дверей, тоді видихає, і я помічаю, як зникає напруга з його плечей, а тоді чіткіше бачу, який безлад наробив на його голові Кенджі. Густе, розкішне, золоте волосся Варнера — визначна риса його вроди — покремсали недбалі руки. Катастрофа. —Аароне, — ніжно кажу я. Він нахиляє голову. —Ходи сюди. Варнер повертається, дивиться на мене краєм ока, наче зробив щось таке, чого має соромитися. Я забираю зброю з ліжка і звільняю йому місце біля себе. Він сідає на матрац і сумно зітхає. —Я потвора, — тихо промовляє Варнер. Я хитаю головою, усміхаючись, і торкаюся його щоки. —Навіщо ти дозволив йому тебе стригти? Варнер переводить погляд на мене, його очі круглі, зелені і збентежені. —Ти просила мене проводити з ним більше часу. Я сміюся вголос. —І тому ти дозволив Кенджі тебе підстригти? —Я не дозволяв йому себе стригти, — понуро бурмоче він. — Це було… — Варнер вагається, — це був жест товариськості. Це був акт довіри: я бачив, як мої солдати таке роблять. Хай там як, — мовить Варнер, відвертаючись від мене, — я все одно не знаю, як заводити друзів. —Що ж, — кажу. — То ми, виходить, друзі? Він сміється. —І? — я штурхаю його. — Хіба ж це не класно? Ти вчишся бути добрішим до інших. —Так, як скажеш, але я не хочу бути добрішим. Мені це не личить.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx