Двадцять п’ять років по тому Новина ЕЛМВУД-СПРИНҐЗ, МІССУРІ 1 квітня 1973 р. Норма Воррен добряче перенервувалася, чекаючи, доки Макі повернеться додому снідати: їй страшенно кортіло повідомити йому новину. Він пішов усього за два квартали від дому, щоб віднести тітоньці Елнер торбинку з пташиним кормом. Не встигло зійти сонце, як тітонька зателефонувала і сказала, що її блакитні сойки буквально перевертають дім догори дриґом, бо в них закінчився корм. Норма любила бідолашну тітоньку Елнер; як-не-як та була глуха мов пень. Та чому з усіх ранків корм мав закінчитися саме сьогодні? Норма знала, що Макі повсякчас відволікатиметься, теревенячи з усіма зустрічними дорогою туди й назад. Зазвичай вона була не проти, але не сьогодні. Один Бог знає, де він уже запропав. Макі міг бути де завгодно: може, вже встиг проїхати пів округу, видерся на чийсь дах чи сів в автівку до незнайомця, аби просто потеревенити. Зачекавши ще кілька хвилин, жінка здалася і, поставивши сніданок у духовку, щоб не вистигав, узяла мітлу й вийшла на передній ґанок. Відтак почала підмітати, повсякчас виглядаючи чоловіка й міркуючи, що згодом варто було б дістати одну з тих новеньких штучок — пейджерів — та причепити її на Макі. Уже за кілька хвилин їй почав уриватися терпець. Норма пішла на кухню й подзвонила. Гудки здавалися нескінченними, та врешті-решт тітонька Елнер таки взяла слухавку. — Слухаю.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx