28 — Тітонько Елнер, із вами все гаразд? — Усе чудово, золотку, — бадьоро відповіла та, — а ти як почуваєшся? — Теж добре. Я просто хвилювалася, адже ви так довго не відповідали. — О, я була на задньому подвірʼї, тож трохи забарилася взяти слухавку. Макі допомагає мені посадити турецьку гвоздику по краю овочевої грядки. Почувши це, Норма закотила очі, однак мило мовила: — О, зрозуміло. Жодного поспіху, та перекажіть Макі, що, коли закінчить, нехай одразу йде додому, ніде не зупиняючись. Сніданок уже холоне. Скажете йому, гаразд? — Звичайно, люба, я все скажу. О… Нормо, ти ще тут? — Так, тітонько Елнер. — Мої блакитні сойки красно тобі дякують. Гаразд, бувай! — До побачення, тітонько Елнер. Норма, симпатична брюнетка у свої сорок три, кинула оком у дзеркало над раковиною й помітила, що її обличчя аж розпашілося від хвилювання. Приблизно через двадцять пʼять хвилин, коли жінка мало не зішкребла мітлою фарбу з ґанку та замела добрячі пів кварталу, на горизонті зʼявився Макі. Він безтурботно й неквапно брів вулицею, вітаючи перехожих та перемовляючись з усіма, хто траплявся на шляху, зокрема з двома собаками й котом. Щосили замахавши руками, Норма загукала: — Макі, поквапся! Швидше сюди! Макі, невисокий, проте міцний світловолосий чоловʼяга з приязним поглядом, радісно всміхнувся, махаючи дружині у відповідь. Кинувшись у будинок, Норма дістала з духовки тарілку й поставила на стіл; не встигла вона взяти кавник, як за чоловіком уже голосно хляснули сітчасті двері. — Макі, ходи-но сюди та сядь нарешті, бо мене зараз трясця вхопить. — Що сталося, крихітко? — поцікавився той, сідаючи за стіл.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx