34 з жахливого головного болю, від якого темніло в очах, за яким не забарилася хвиля нудоти, а тоді, ніби цього було замало, її кинуло в холодний піт. Поволі, одна за одною, у памʼяті зринали події вчорашнього вечора. Усе почалося як завжди, коли вона щоразу погоджувалася випити з Джей Сі. Після коктейлів вони пішли повечеряти в «Копенгагені» на Пʼятдесят восьмій вулиці, де добряче надудлилися крижаного аквавіту впереміш із пивом — спершу без закусок, а тоді вже за шведським столом. Вона ледве згадала, як образила якогось француза, а тоді пішла в «Браccері» пити ірландську каву. Утім, пригадала, що, коли повернулася додому, на небі вже сяяло сонце, та принаймні в ліжку була сама: дякувати богу, Джей Сі пішов додому. Зненацька її неначе обухом по голові вдарило. Джей Сі… Що вона йому сказала? З того всього вони могли знову заручитися, тож їй знову доведеться шукати спосіб із цього виборсатися. Завжди одне й те саме. Він, звісно, скаже: «Але ж ти не видавалася пʼяною. Я запитав, чи ти пʼяна, а ти присягалася-божилася, що твереза мов скельце й чудово усвідомлюєш, що кажеш». У тім і річ. Вона ніколи не визнає себе пʼяною та щиро вірить у кожне слово, що його промовляє. Два тижні тому на корпоративній вечірці запросила двадцятьох людей, щоб ті наступного дня прийшли до неї на обід, а тоді довелося платити швейцару, щоб той повідомив кожному з гостей, що їй довелося поїхати з міста через бабусину смерть. Вона не спромоглася б і яйце самотужки зварити, а обидві бабусі давно померли. Дена спробувала підвестися, та біль, який пульсував у скронях, був такий сильний, що аж іскри в очах спалахували. Вона поволі, боком виповзла з ліжка, тримаючись за голову. У кімнаті було темно, як у могилі, і, коли відчинила двері, світло, яке відучора горіло в коридорі, мало її не осліпило. Ледве діставшись ванної кімнати, Дена вчепилася за раковину, щоб зупинити світ, який обертався довкола неї із
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx