«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
9 нимифазами місяця, що збільшувався та зменшував- ся залежно від руху стрілок, за які правили промені усміхненого сонця, розташованого в самісінько- му центрі циферблата. На покришці каліграфічним почерком було вигравірувано: «Максова машина часу». Того дня, спостерігаючи, як члени його родини сновигають вгору і вниз із валізами, і тримаючи в руці подарований батьком годинник, Макс — сам про це не здогадуючись — назавжди перестав бути дитиною. * * * У ніч свого дня народженняМакс не склепив повік. Поки всі спали, він чекав фатального світанку, що мав означати остаточне прощання з маленьким сві- том, який Макс вибудовував упродовж років. Збі- гали години, а він так само мовчки лежав у ліжку, дивлячись на сині тіні, які танцювали на стелі його кімнати, наче сподівався побачити серед них ораку- ла, здатного окреслити майбутнє, що відтепер чека- ло на нього. Він тримав у руці годинника, якого батько зробив для нього. Усміхнені місяці на ци- ферблаті виблискували в нічному мороці. Можливо, вони знали відповіді на всі запитання, що почали з’являтися в Макса того вечора. Нарешті на синьому обрії заясніла вранішня зо- ря. Макс схопився на рівні ноги й попрямував до вітальні. Одягнений Максимільян Карвер, умос- тившись у кріслі, при світлі гасниці читав якусь
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx