«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
12 * * * Поки Макс, стоячи на пероні селищної станції, дивився, як віддаляється поїзд, Максимільян Кар- вер, залишивши родину з валізами навпроти кабі- нету начальника станції, пішов домовлятися з ки- мось із тутешніх перевізників, аби ті за помірну ціну перевезли і речі, і самих домочадців до кінце- вого пункту призначення. Першим, що впало в око Максові, коли він побачив станцію та будиночки, дахи яких боязко височіли над деревами навколо них, була їхня подоба до такого собі макета, кон- струкції в мініатюрі, що їх полюбляють колекціо- нери електропоїздів: варто заґавитися, блукаючи таким селищем, і можна впасти зі столу. Ця думка наштовхнула Макса на цікаву варіацію теорії Ко- перника щодо світобудови, коли раптом голос ма- тері, що пролунав зовсім поряд, пробудив його від космічних мрій. —Ну як? Подобається чи ще не знаєш? —Скоро взнаю, — мовив Макс. — Це схоже на макет із вітрини крамниці іграшок. —Можливо, — всміхнулася мати. Коли вона всмі- халася, її обличчя нагадувало Максові блідий від- биток личка його сестри Ірини. —Тільки не кажи цього батькові, — попросив хло- пець. — Онде він іде. Максимільян Карвер повернувся з двома кремез- ними перевізниками, вбраними у комбінезони, на яких проступали плями від жиру, сажі та ще якогось невідомого мастила. Обидва мали розкішні вуса,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx