«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
13 а на головах у них красувалися матроські шапочки, наче це було їхнє професійне вбрання. —Це Робін і Філіп, — пояснив годинникар. —Ро- бін відвезе валізи, а Філіп нас. Згода? Не чекаючи згоди членів родини, здоровані піді- йшли до купи валіз і — без найменших зусиль — під- хопили найважчі. Макс дістав свого годинника й по- дивився на циферблат з усміхненими місяцями. Була друга година дня. Старий станційний годин- ник показував пів на першу. —Станційний годинник відстає, — пробурмотів Макс. —От бачиш! — радісно озвався батько. —Ми що- йно приїхали, а вже маємо роботу. Мати злегка всміхнулася, як завжди, коли Мак- симільян Карвер виявляв надмірний оптимізм, але в її очах Макс побачив тінь смутку і те дивне осяян- ня, яке змалку змушувало хлопця вірити, що його мати здатна передчувати майбутнє, про яке інші навіть не здогадуються. —Все буде гаразд, мамо, — мовив Макс і одразу збагнув, що бовкнув дурницю. Мати погладила його по щоці та знову всміхну- лася. —Авжеж, Максе. Все буде гаразд. У цю мить Макс відчув, що на нього хтось ди- виться. Він швидко обернувся й за ґратами одного з вікон станційного приміщення побачив здоровен- ного тигрової масті кота, який втупився в Макса, мовби читаючи думки хлопця. Кіт зморгнув і в один
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx