«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
14 стрибок (виявивши при цьому неабияку для такої тварини спритність, хоч би хто він був, кіт чи не кіт) опинився біля маленької Ірини й потерся спиною об щиколотки її біленьких ніжок. Дівчинка нахили- лася, щоб погладити кота, який лагідно мурчав. Узя- ла його на руки, і кіт дав їй себе заколисувати, ніж- но облизуючи пальці дівчинки, яка усміхалася, мовби зачарована твариною. З котом на руках Ірина наблизилася до рідних. —Ми щойно приїхали, а ти вже схопила якусь тварюку. А раптом на ній паразити? — з неприхова- ною відразою мовила Алісія. —Це не тварюка. Це кіт, і його кинули напризво- ляще, — заперечила Ірина. — Мамо! — Ірино, ми ще й додому не дісталися, — почала була мати. Дівчинка скривила жалісливу міну, а кіт начеб підтакував їй, солодко нявкаючи. —Він може жити в саду, будь ласка… —Це товстий брудний кіт, — втрутилася Алісія. — Ти знову потуратимеш її забаганкам? Ірина зміряла старшу сестру холодним поглядом, який віщував війну, якщо тільки та негайно не за- мовкне. Алісія кілька секунд витримувала цей по- гляд, а тоді обернулася і, скрушно зітхнувши, по- прямувала туди, де перевізники вантажили їхні речі. Дорогою вона перестріла батька, який завва- жив почервоніле лице Алісії. —Знову посварилися? — запитав Максимільян Карвер. — Через що цього разу?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx