«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
18 окрім поодинокого дирчання автівок — був тихий плескіт морських хвиль, що накочувалися на берег. Поки родина їхала селищем, Макс бачив, як на об- личчях рідних відбиваються думки, навіяні місци- ною, де на них чекало нове життя. Маленька Ірина та її спільник-кіт оглядали парад ошатних вулиць і будиночків зі спокійною цікавістю, немов уже по- чувалися тут як удома. Алісія, поринувши у відомі лише їй думки, здавалося, була за тисячі кілометрів звідси, і це зайвий раз переконувало Макса в тому, що він мало знає власну сестру — а може, й зовсім не знає. Мати роздивлялася селище зі згідливою поко- рою, на її обличчі відбивалася усмішка, що за нею вона приховувала тривогу, причини якої Макс не міг уловити. А от Максимільян Карвер дивився на їхнє нове місце проживання переможно, раз по раз кида- ючи на членів родини красномовні погляди, на які ті відповідали схвальними усмішками (здоровий глузд, здається, підказував, що будь-яка інша реакція мо- гла б розбити серце добряги годинникаря, перекона- ного, що привіз своїх близьких до новітнього раю). Споглядаючи ці осяйні тихі вулиці, Макс подумав, що привид війни залишився десь далеко, він навіть здався хлопцеві примарним, а отже, батько, мабуть, таки мав чудову інтуїцію, коли вирішив переїхати сюди. Коли пікапи виїхали на дорогу, що вела до їх- ньої оселі на березі моря, Макс уже забув про стан- ційний годинник і тривогу, яку викликав у нього по- первах новий Іринин приятель. Хлопець подивився на обрій, і йому здалося, ніби він розрізнив чорний
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx