«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
23 —На сьогодні досить, — зглянувся вкритий із го- лови до ніг сажею та замащений якимись мастилами Максимільян Карвер. —Тиждень-другий попрацюємо, і в домі знову можна буде жити, — мовила мати. —У горішніх кімнатах є павуки, — завважила Алі- сія. — Дуже великі. —Павуки? Ого! — вигукнула Ірина. — А на що вони схожі? —На тебе, — не витримала Алісія. —Не будемо сваритися, згода? — втрутилася ма- ти і почухала кінчик носа. — Макс їх уб’є. —Не треба їх убивати, досить упіймати і віднести до саду, — проказав годинникар. —Коли якісь подвиги, так неодмінно я, — про- бурмотів Макс. — А можна відкласти винищення павуків на завтра? —Що скажеш, Алісіє? — поцікавилася мати. —Я не збираюся спати в кімнаті, повній павуків і ще бозна-яких тварюк, — відрубала та. —Привереда, — підпустила шпильку Ірина. —Чудовисько, — не залишилася в боргу Алісія. —Максе, перш ніж розпочнеться війна, покінчи з павуками, — стомленим голосом проказав батько. —Вбити їх чи тільки налякати? Я міг би відірвати кожному по лапці… — запропонував Макс. —Максе, — урвала його мати. Потягнувшись, Макс увійшов у дім, збираючись покінчити з його колишніми мешканцями. Він почав підніматися сходамина горішнійповерх, демістилися
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx