«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
25 —Оце так кіт, — прошепотів хлопець. Проков- тнувши павука, кіт вийшов з кімнати — либонь, по- дався на пошуки якогось родича своєї недавньої перекуски. Макс підійшов до вікна. Його родина так само сиділа на ґанку. Алісія запитливо подивилася на брата. —Можеш не турбуватися, Алісіє. Гадаю, павуків ти більше не побачиш. —Добре перевір, — наполіг Максимільян Карвер. Макс ствердно хитнув головою й попрямував до кімнат, які виходили в затилля будинку, на північ- ний захід. Неподалік почувся нявкіт, і хлопець вирішив, що, мабуть, іще один павук потрапив до лап кота-термі- натора. Кімнати в задній частині будинку були мен- шими за фасадні. З вікна Макс обдивився краєвид. За домом було невеличке заднє подвір’я з сараєм, де можна було тримати меблі або й автомобіль. Посе- ред подвір’я росло дерево, крона якого здіймалася вище слухових вікон горища; на вигляд дереву було понад двісті років. За подвір’ям, відгородженим від зовнішнього світу тим самим парканом, що й дім, простяглося заросле дикими травами поле, а за ним — якась невеличка територія, оточена муром із білого каменю. Буйна рослинність перетворила це місце на справжнісінькі джунглі, серед яких Макс завважив якісь фігури, схожі на людські. Останні промені сонця падали на поле, і Максові довелося напружити зір. Це був зане- дбаний сад. Сад статуй. Макс, мов загіпнотизований,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx