«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
26 спостерігав дивне видовище: обплетені з усіх боків бур’янами статуї, затиснуті в кутку, що нагадував сільський цвинтар. Проникнути туди можна було крізь ґратчасту металеву брамку, яка кріпилася за допомогою ланцюга. Вгорі, над шпичаками, Макс розгледів герб: це була шестикутна зірка. Вдалині, за садом статуй, починався густий ліс, який, здавалося, простягався на багато миль. —Ти зробив якесь відкриття? — материн голос вивівМакса із задуми, в яку він поринув після всьо- го побаченого. —Ми вже вирішили, що павуки тебе здолали. —А знаєш, там, позаду, біля лісу, є сад статуй, — Макс показав у бік оточеної кам’яним муром тери- торії, і мати визирнула у вікно. —Вже вечоріє. Ми з батьком підемо до селища, пошукаємо щось на вечерю, а завтра вже купимо всі харчі. Ви залишитеся самі. Пильнуй Ірину. Макс згідливо хитнув головою. Мати поцілувала його в щоку й спустилася сходами. Макс знову вту- пив погляд у сад статуй, силуети яких поволі огор- тав призахідний туман. Подув свіжий вітер. За- чинивши вікно, Макс намірився зробити те саме в інших кімнатах, але в коридорі його перестріла маленька Ірина. —Вони були великі? — зачудовано спитала вона. Макс відповів не одразу. —Павуки, Максе. Вони були великі? —Як кулак, — урочисто відповів Макс. —Ого!
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx