«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
27 Розділ третій У досвіта Максові здалося, що якась огорнута нічним туманом фігура прошепотіла щось йому на вухо. Хлопець підскочив, серце в нього калатало, йому перехопило подих. У кімнаті нікого не було. Той образ, що наснився йому, — образ темної по- статі, яка промимрила щось у мороці, за мить зник. Макс простягнув руку до нічного столика й уві- мкнув лампочку, яку Максимільян Карвер полаго- див напередодні. У вікно пробивалося перше світло нового дня, що розвиднювався над лісом. Заросле дикими травами поле поволі огортав туман, а легкий вітрець робив у ньому дірки, крізь які невиразно бовваніли фігури в саду статуй. Макс узяв із нічного столика кишень- кового годинника й відкинув покришку. Усміхнені місяці сяяли, наче золоті. До шостої години ранку залишалося кілька хвилин. Макс тихенько вдягнувся й спустився сходами, намагаючись нікого не розбудити. Він попрямував
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx