«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
28 до кухні, де на дерев’яному столі залишилися решт- ки вчорашньої вечері. Потім прочинив двері, що виходили на заднє подвір’я, і вийшов із дому. Хо- лодне й вологе світанкове повітря пощипувало шкі- ру. Макс так само тихенько перетнув подвір’я, від- хилив хвіртку в паркані й, зачинивши її по собі, занурився в туман, прямуючи до саду статуй. * * * Дорога крізь туман виявилася довшою, ніж він уяв- ляв. З вікна кімнати здавалося, що оточена кам’яним муром територія всього за якихось сотню метрів од дому. Однак, продираючись крізь зарості диких трав, Макс мав враження, що подолав метрів триста, коли нарешті крізь туман розгледів ґратчасту брам- ку саду статуй. Почорніле залізне пруття оперізував заржавілий ланцюг — на ньому кріпився старий навісний замок невиразного кольору, якого надав йому плин часу. Просунувши лице між ґратами, Макс оглянув тери- торію. Рік за роком її завойовували бур’яни, і тепер територія стала схожою на занедбаний зимовий сад. Макс подумав, що сюди, либонь, давним-давно вже ніхто не заходив, а сторож, який пильнував сад ста- туй, кудись подівся багато років тому. Макс обдивився навкруги і біля муру побачив камінь завбільшки з кулак. Схопивши його, хлопець щосили вдарив по замку, який з’єднував кінці лан- цюга, потім ударив удруге й бив отак, поки старий механізм не піддався. Тепер замок погойдувався на
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx