«Володар Туману» Карлоса Руїса Сафона
32 —Майже, майже, — відповів годинникар, до яко- го повернувся добрий гумор. — Максе? Мати нишком глянула на хлопця. Макс прий няв гру. —Не знаю. Може, газету? —Ні. Алісіє? —Я здаюся, — відповіла Алісія, думки якої воче- видь витали десь далеко. —Ну, гаразд. Приготуйтеся, — почав Максимі- льян Карвер. — Кінопроектор. І коробку з кіно- плівкою. —Що за плівка? — Ірина вперше за чверть години відвела погляд від кота. Максимільян Карвер стенув плечима. —Не знаю, плівка. Хіба це не чудово? Ми мати- мемо в домі кіно. —Якщо проектор працює, — уточнила Алісія. —Дякую за оптимізм, доню, але хочу нагадати тобі, що твій батько заробляє на життя тим, що ла- годить поламані механізми. Андреа Карвер поклала руки чоловікові на плечі. —Приємно це чути, пане Карвер, — мовила во- на, — бо хтось-таки мусить побалакати з котлом, що стоїть у підвалі. —Обов’язково, — відказав годинникар, підво- дячись. Алісія підвелася й собі. —Доню, — перепинила її Андреа Карвер, — спо- чатку сніданок. Ти навіть не доторкнулася до нього.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx