17 — Він має на увазі криміналістів, — каже Баррі. — Навіщо вони потрібні? Ми ж нічого не зробили, ― Шерон повертається до мене. — Я це знаю, місіс Мейсон. Будь ласка, не лякайтеся. Це стандартна процедура у разі зникнення дитини. Гіслінгем відчиняє вхідні двері й впускає криміналістів. Одразу впізнаю Алана Чаллоу. Він почав працювати через кілька місяців, як я прийшов до поліції. Вік йому не личить ― замало вгорі, забагато навколо талії. Утім, фахівець хороший. Класний. Він мовчки киває мені. Ми не вітаємося, це зайве. — Голройд уже дістає комплект із машини, — жваво каже Алан. Його паперовий комбінезон скрипить. Коли зійде сонце, він у цьому одязі просто звариться. — Спочатку підемо нагору, — каже він, надягаючи рукавички, — а як тільки розвидніється, вийдемо назовні. Бачу, преси ще немає. Хвала Господу за його милості. — Я не хочу, щоб ви нишпорили в її кімнаті… торкалися її речей… ставилися до нас, як до злочинців… ― Шерон Мейсон невпевнено підводиться. — Це не повний судово-медичний обшук, місіс Мейсон, тож ми не створимо у вас безлад. Нам навіть не доведеться заходити до її кімнати. Все, що нам потрібно — це її зубна щітка. Бо це найкраще джерело ДНК. Нам може знадобитися ДНК, щоб пересвідчитися, що ми знайшли саме її тіло. Проте цього, знову ж таки, я не кажу. — Ми ретельніше пошукаємо в саду. Викрадач міг залишити речові докази, які, можливо, допоможуть нам його ідентифікувати. Сподіваюся, ви дасте згоду? Баррі Мейсон киває, потім простягає руку й торкається ліктя дружини. — Буде краще, якщо ми дозволимо їм нормально працювати, еге ж?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx