7 ПРОЛОГ Темніє, і дівчинка починає замерзати. Сьогодні був чудовий день: світилися ліхтарі, танцювали люди в карнавальних костюмах, розсипалися зірковим дощем феєрверки. День був чарівний, просто казковий, але зараз, під вечір, чари зникли, і усе пішло шкереберть. Вона підіймає погляд і дивиться в небо — його ледь можна побачити крізь гілки дерев, які наче змикаються у неї над головою. Але це не казка про Білосніжку чи Сплячу красуню. Тут немає ані принца, ані рятівника на прекрасному білому коні. Тільки темне небо й чудовиська, що ховаються в тіні. Вона чує шум у заростях, шелест листя під лапками дрібних тварин і хрускіт сухих гілок під вагою якоїсь важкої істоти, яка наближається. Крок за кроком. Дівчинка витирає щоки, якими все ще котяться сльози, і всім серцем бажає бути схожою на руду принцесу з мультфільму «Відважна». Та принцеса нізащо не злякалася б, коли б опинилася сама-самісінька у темному лісі. Але Дейзі… їй лячно. Вона справді дуже налякана. — Дейзі! — лунає голос. — Де ти? Знову кроки, тепер ближче, а в голосі чутно злість: — Тобі від мене не сховатися. Я тебе знайду. Ти це знаєш, еге ж, Дейзі? Я тебе знайду.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx