13 нам на думку. Моя маленька дівчинка… моя чудова маленька дівчинка… Батько починає плакати. Мені й досі важко сприймати це. Коли чоловіки плачуть. Я звертаюся до Шерон. — А ви, місіс Мейсон? Коли ви востаннє бачили дочку? До чи після феєрверка? Шерон раптом починає тремтіти. — Здається, до. — А коли почався феєрверк? — О десятій. Як тільки стемніло. Ми хотіли встигнути його вчасно закінчити. Інакше у нас могли би бути неприємності. На нас могли б поскаржитися до адміністрації. — Отже, ви востаннє бачили Дейзі до десятої години вечора. Вона була в саду чи в будинку? Місіс Мейсон вагається, хмуриться. — У саду. Бігала там увесь вечір. Справжня королева балу. Ця фраза чіпляє мене: я вже не пам’ятаю, коли востаннє чув її. — Тож Дейзі була в гарному настрої? Думаєте, ніщо її не тривожило? — Абсолютно нічого. Вона чудово проводила час. Сміялася. Танцювала під музику. Що там іще дівчата роблять. Я кидаю погляд на брата, щоб подивитися на його реакцію. Але реакції немає. Він сидить дивно нерухомо й щось собі міркує. — Лео, коли ти востаннє бачив Дейзі? Хлопчик знизує плечима. Він не знає. — Я дивився феєрверк. — Любиш феєрверки? ― я усміхаюся. Він киває, але в очі мені не дивиться.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx