«Шлях мирного воїна» Дена Міллмена
Воїни; ми називаємо себе воїнами. Ми боремося за блискучу доброчесність, за високі звершення, за видатну мудрість, і тому називаємо себе воїнами. Анґуттара-нікая ?1 Бензоколонка біля кінця веселки «Починається життя», — подумав я, помахавши рукою на про- щання мамі з татом, і від’їхав від узбіччя на своєму старому надійному «Веліанті». Його вицвіле біле тіло було напхане мої- ми спакованими пожитками на перший рік навчання у виші. Я почувався сильним, незалежним, готовим до будь-чого. Співаючи для самого себе й перекрикуючи музику з радіо, я помчав на північ автострадами Лос-Анджелеса, тоді проїхав Ґрейпвайн і вийшов на трасу 99, яка повела мене зеленими сільськогосподарськими рівнинами, що тягнулися до підніжжя гір Сан-Ґабрієль. Під час звивистого спуску між оклендських пагорбів мені саме перед смерканням розкрився краєвид на мерехтливу за- току Сан-Франциско. Що ближче я опинявся до кампуса Берклі, то сильнішим ставав мій захват. Знайшовши свій гуртожиток, я розпакував речі й визирнув із вікна на міст Золоті Ворота і вогні Сан-Франциско, що іскри- лися в темряві. П’ять хвилин по тому я йшов уздовж Телеґраф-авеню, за- зираючи у вітрини крамниць, дихаючи свіжим північнокалі- форнійським повітрям і насолоджуючись ароматами, що ви- ходили з малесеньких кав’ярень. Приголомшений усім цим, я перестав ходити стежками кампуса серед чудових пейзажів лише після півночі. Наступного ранку я, поснідавши, одразу пішов до Гармонів- ської спортивної зали, в якій надалі тренуватимуся, напружуючи 1 «Анґуттара-нікая» — буддійський текст, четверта з п’яти нікай у «Сутта-піта- кі». — Тут і далі приміт. пер.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx