«Шлях мирного воїна» Дена Міллмена
15 старий міг нею скористатися (що було вкрай сумнівно), все одно було б незрозуміло, як він дістався туди за кілька секунд. У темряві щось опустилося мені на плече. Я охнув і, швидко розвернувшись, побачив його руку. Він якимось робом зліз із даху та підкрався до мене. Тоді мені спала на думку єдино можлива відповідь. Він має брата-близнюка! Вони, очевидно, бавляться до безумства, лякаючи безневинних відвідувачів. Я негайно висунув йому звинувачення. —Гаразд, шановний, де ваш брат-близнюк? Мене не по- шити в дурні. Він трохи насупився, а тоді гучно розреготався. Ха! Тут сум- ніви відпали. Я справді вивів його на чисту воду. Але від його відповіді моя впевненість у собі послабилася. —Ви думаєте, що якби я мав брата-близнюка, то марнував би час, стоячи тут і розмовляючи з людиною, яку «не пошити в дурні»? Він знову розсміявся й подався назад, до гаража, залишивши мене стояти з роззявленим ротом. Мені аж не вірилося в нахаб- ство цього хлопа. Я швидко наздогнав його. Він увійшов до гаража і заходився лагодити карбюратор під капотом старого зеленого пікапа «Форд». —Отже, я — дурень, так? — сказав я ще войовничішим тоном, ніж хотів. —Та всі ми дурні, — відказав він. — Просто дехто про це знає, а інші люди — ні. Ти, здається, належиш до останніх. Подай-но мені, будь ласка, отой маленький ключ. Я подав йому його триклятий ключ і попрямував до виходу. Щоправда, я мусив дещо дізнатися, перш ніж вийти. —Прошу, скажіть мені, як ви так швидко видерлися на дах? Я по-справжньому спантеличений. Він повернув мені ключ зі словами: —Світ — це головоломка, розуміти його зовсім не треба. — Він показав на полицю за мною. — Зараз мені знадобляться молоток і викрутка, он вони. Роздратувавшись, я постежив за ним ще хвилину, намагаю- чись зрозуміти, як витягнути з нього те, що я хотів знати, але він ніби й не помічав моєї присутності.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx