«Шлях мирного воїна» Дена Міллмена
16 Я здався й попрямував до дверей, але раптом почув його голос: —Не йди. Він не благав, він не наказував. Це було спокійним тверджен- ням. Я поглянув на нього; очі в нього були м’які. —Чому я не маю йти? —Я можу тобі прислужитися, — сказав він і вправно, наче хірург, що пересаджує серце, витягнув карбюратор. Обережно поставив його й повернувся до мене. Я витріщився на нього з роззявленим ротом. —Ось, — промовив він і передав мені карбюратор. — Роз- бери його та поклади деталі в ту бляшанку — хай намокають. Так ти викинеш із голови свої запитання. Моє роздратування обернулося на сміх. Цей старий умів ображати, але при цьому був цікавим. Я вирішив поводитися товариськи. —Мене звати Ден, — відрекомендувався я, простягнувши руку для потиску й нещиро всміхнувшись. — А вас? Він вклав у мою простягнуту руку викрутку. —Моє ім’я не має значення, і твоє теж. Важливим є те, що ховається за іменами та запитаннями. А ця викрутка знадобить- ся тобі, щоб розібрати той карбюратор. — Він показав рукою. —За запитаннями нічого не ховається, — відказав я. — От, скажімо, як ви вилетіли на той дах? —Я не вилетів — я стрибнув, — із незворушним обличчям відповів він. —Це не магія, тож не тіш себе надіями. Однак у твоє му випадку я, можливо, буду змушений вдатися до дуже склад- ної магії. Схоже, мені доведеться обернути віслюка на людину. — Та ким ти, блін, узагалі себе вважаєш, що кажешмені таке?! —Я — воїн! — різко сказав він. — Поза тим те, хто я такий, залежить від того, ким ти хочеш мене бачити. —Ти що, не можеш просто відповісти на пряме запитан- ня? — Я накинувся на карбюратор, готовий йому помститися. —Постав мені таке запитання, і я спробую, — безневинно всміхнувся він. Викрутка ковзнула, і я обдер собі палець. —Чорт! — скрикнув я і пішов до раковини обмити поріз.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx