«Шлях мирного воїна» Дена Міллмена
20 —Ну, я досі хочу дізнатися про дах, а ще — чому ти сказав: «Радий бачити тебе знову», а ще — хочу знати, що можу для тебе зробити і як ти можеш мені прислужитися. І ще — хочу знати, скільки тобі років. —Поки що візьмемося за найпростіше. За твоїм часом мені дев’яносто шість років. Йому не було дев’яносто шість. Може, п’ятдесят шість, що- найбільше —шістдесят шість; сімдесят шість —можливо, про- те несподівано. Але дев’яносто шість? Він брехав, але нащо йому було брехати? А ще ж я мусив довідатися про іншу деталь, яку він ненароком згадав. —Сократе, що ти маєш на увазі, кажучи «за твоїм часом»? Ти живеш за північноамериканським східним часом, чи ти, — безпорадно пожартував я, — з космосу? —А хіба не всі люди з космосу? — відповів він. Я на той час уже думав, що це цілком можливо. —Я досі хочу знати, що ми можемо зробити один для одного. —Лиш одне: я був би не проти взяти наостанок ще одного учня, а тобі явно потрібен учитель. —У мене вдосталь учителів, — надміру поквапився з відпо- віддю я. —Ой, та невже? — Він зупинився. — Те, є в тебе годящий учитель чи немає, залежить від того, чого ти хочеш навчити- ся. — Він із легкістю підвівся з крісла й підійшов до дверей. — Іди зі мною. Я хочу дещо тобі показати. Ми підійшли до рогу, з якого було видно авеню, вогні ділово- го району та все, що було за ними, аж до вогнів Сан-Франциско. —Зовнішній світ, — сказав він, махнувши рукою на об- рій, — це школа, Дене. Єдиний справжній учитель — це життя. Воно пропонує багато вражень, а якби мудрість і самореалізація приходили лише з досвідом, то всі літні люди були б щасливими просвітленими майстрами. Проте уроки досвіду непомітні. Я можу допомогти тобі навчитися з досвіду бачити світ чітко, а тобі вкрай потрібна саме чіткість. Твоя інтуїція знає, що це так, але розум опирається; ти багато пережив, але мало чого навчився.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx