«Шлях мирного воїна» Дена Міллмена
26 звикнувши до оплесків, аніж до висміювання, я із соромом і гнівом підскочив на ноги. Сок різко зупинився; його лице й голос стали владними. —Сядь! — скомандував він, показавши на диван. Я сів. — Я спитав тебе, чи не хочеш ти почути таємницю. —Хочу — про дахи. —Ти можеш обирати, хочеш чи не хочеш почути таємницю. Я обираю, яку саме. —Чому ми весь час маємо грати за твоїми правилами? —Тому що це — моя заправка, ось чому. — Сок говорив перебільшено сердито, можливо, знову кепкуючи з мене. — А тепер послухай уважно. До речі, тобі комфортно? Чи, гм, добре ти сидиш? — Він підморгнув. Я ж просто зціпив зуби. —Дене, я маю показати тобі певні місця й розповісти пев- ні історії. Маю розкрити певні таємниці. Але, перш ніж ми почнемо цю спільну мандрівку, ти маєш затямити, що цінність таємниці не в тому, що ти знаєш, а в тому, що ти робиш із тим, що знаєш. Сок витягнув із шухляди старий словник і підняв його в повітря. —Користуйся будь-якими знаннями, які маєш, але зважай на їхні обмеження. Самого собою знання недостатньо — воно не має серця. Жодні знання не можуть насичувати чи підтриму- вати твій дух, вони ніколи не зможуть принести тобі цілковито- го щастя чи спокою. Для життя потрібні не тільки знання — для нього потрібні сильні почуття та постійна енергія. Для того, щоби знання ожило, життя вимагає правильних дій. —Я знаю це, Соку. —Ось у чому твоя проблема: ти знаєш, але не дієш. Ти — не воїн. —Сократе, я не можу просто так у це повірити. Я знаю, що часом в умовах справжнього тиску поводився як воїн — тобі варто побачити мене у спортзалі! —Припустімо, що ти справді можеш час від часу зустрі- тися з розумом воїна — рішучим, гнучким, ясним і вільним від сумнівів. Ти можеш здобути тіло воїна, граційне, пружне,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx