«Шлях мирного воїна» Дена Міллмена
27 чутливе та сповнене сил. Інколи бувають моменти, коли ти навіть можеш відчути серце воїна, що любить усе та всіх, що трапляється тобі на очі. Але ці риси в тобі розпорошені. Тобі бракує об’єднання. Моє завдання — зібрати тебе наново, Хитуне-Бовтуне. —Блін, Сократе, пригальмуй. Хоч я й не сумніваюся, що ти маєш незвичайні таланти й любиш оточувати себе таємничим ореолом, я не розумію, як ти збираєшся зібрати мене наново. Погляньмо на ситуацію. Я — студент вишу; ти обслуговуєш автомобілі. Я — чемпіон світу; ти займаєшся ремонтом у гара- жі, заварюєш чай та очікуєш, коли до тебе зайде якийсь нещас- ний дурень, якого можна налякати до божевілля. Може, це я здатен допомогти зібрати тебе наново. — Я геть не розумів, що казав, але говорити це було приємно. Сократ тільки розсміявся, хитаючи головою так, ніби йому не вірилося, що я сказав. Тоді він підійшов до мене і став на коліна збоку зі словами: —Ти — зібрати мене наново? Може, колись тобі й випаде така нагода. Але зараз ти маєш розуміти, чим ми відрізняємо- ся. — Він тицьнув мене в ребра, а тоді став тицяти знов і знов, кажучи: — Воїн діє… —Блін, припини! — заволав я. — Ти мені на нервах граєш! —…а дурень тільки протидіє. —Ну, а чого ти очікуєш? —Я тицяю в тебе, а ти сердишся; я тебе ображаю, а ти реа- гуєш гординею та гнівом; я ковзаю на банановій шкірці, а…— Він відступив від мене на два кроки, послизнувся і глухо гепнув на килим. Я не втримався — заревів. Він сів на підлозі та, повернувшись до мене, закінчив: —Твої почуття та реакції, Дене, автоматичні та передбачува- ні, а мої — ні. Я творю своє життя спонтанно; твоє ж визна чається твоїми думками, твоїми емоціями, твоїм минулим. —Як ти можеш робити стільки припущень про мене, про моє минуле? —Просто я багато років стежив за тобою.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx