«Шлях мирного воїна» Дена Міллмена
29 діваюся, ти не сприймеш це як образу, — дуже дивного чо- лов’ягу, який хоче втягнути мене в цей фантастичний світ. Це божевілля! —Так, — скрушно всміхнувся він. — Це божевілля. Сократ відкинувся на спинку крісла й опустив погляд на під- логу. Коли він став удавати із себе безпорадного старого, мій розум збунтувався, але серце потягнулося до цього міцного старого ексцентрика, який називав себе якимось там «воїном». Я зняв куртку, роззувся і знову сів. А тоді мені згадалась історія, що її розповів мені дід: Був собі колись любий підданим король, замок якого стояв на високому пагорбі, а звідти розкривався краєвид на його володіння. Король був такий популярний, що городяни, які жили неподалік, щодня надсилали йому дарунки, а святкуван- ням його дня народження насолоджувалося все королівство. Народ любив його за добре відому мудрість і справедливі присуди. Якось те місто спіткала трагедія. Забруднилася місцева во- дойма, і всі тамтешні чоловіки, жінки та діти збожеволіли. Вря- тувався лише король, який мав особисте джерело. Невдовзі після трагедії божевільні городяни заговорили про те, що король «дивно» поводиться, його присуди — нікудишні, а його мудрість — фальшивка. Багато хто навіть казав, що король з’їхав із глузду. Невдовзі від його популярності не ли- шилось і сліду. Люди вже не носили йому дарунків і не святку- вали його дня народження. Самотній король високо на пагорбі зовсім не мав товариства. Якось він вирішив піти з пагорба й навідатися до міста. День тоді був теплий, і тому він випив із сільського фонтана. Тієї ночі відбулося бучне святкування. Всі люди зраділи, бо їхній любий король «повернув собі здоровий глузд». Тоді до мене дійшло, що божевільний світ, про який казав Сократ, є зовсім не його світом, а моїм. Я підвівся, готовий піти.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx