15 тулуба посинілі від напруги кулаки. Певно, він міг би встановити кінопроєктор, сісти чогось попоїсти або ж до нестями нажлуктитися чи підкрутити музику, щоб аж у вухах пекло. Хай там як, але коли ставало настільки нестерпно, він мав чимось себе зайняти. Він відчував, як м’язи його живота скорочуються, звиваючись у страхітливі завитки всередині. Підібрав полишену книжку і спробував далі читати, повільно й болісно вимовляючи кожне слово. Та вже за мить книжка знов опинилася в нього на колінах. Він перевів погляд до книжкової шафи навпроти. Усе знання, що є в тих книгах, не в змозі спинити того вогнища, що палахкотить усередині нього; усі слова, промовлені крізь століття, не здатні спинити невимовного, безглуздого жадання плоті. Йому стало зле від усвідомлення цього. Для чоловіка це було справжньою наругою. Звісно, це лише природний потяг, але ж нагоди вдовольнити його тепер немає. Вони силоміць нав’язали йому целібат; він мусив із тим миритися. «Ти ж маєш розум, чи як? — запитав він себе. — Тож користуйся ним!» Він дотягся рукою до перемикача і зробив музику гучнішою, змусивши себе потому прочитати цілу сторінку тексту без зупинки. Він читав про рух кров’яних тілець, що проштовхуються крізь мембрани, про молочно-білу лімфу, яка несе відходи судинами, що зливаються в лімфатичні вузли, про лімфоцити й фагоцити. «…очистити, у лівій плечовій ділянці, біля грудної клітки, у велику вену системи кровообігу». Книжка гучно закрилася. Чому вони не дадуть йому спокою? Чи вони думають, що його вистачить на всіх? Хіба вони настільки дурні, щоб у це вірити? Навіщо вони приходять кожної ночі? Після п’яти
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx