18 звести перетинку між майстернею і тією частиною кімнати, де він спить. «І те зроби, і се зроби», — понуро думав він. Попереду було стільки клятих клопотів, що він ніколи не дістанеться до справжньої проблеми. Він повставляв у вуха затички, даючи тиші його поглинути. Вимкнувши світло, він заліз під ковдру. Годинник із підсвічуваними стрілками показував, що заледве минула десята година. «Хай так, — подумав він, — раніше вляжусь, раніше прокинусь». Лежачи в ліжку, він глибоко вдихав темряву кімнати, плекаючи надію на сон. Але навіть повна тиша не могла йому зарадити. Подумки він і досі бачив їх надворі, натовп людей із блідими обличчями, що невпинно нишпорять навколо його будинку, все шукаючи шляху дістатися до нього. Декотрі з них, певно, сновигали навпочіпки, немов хорти, зиркаючи очима на будинок, повільно скрегочучи зубами: туди-сюди, туди-сюди. А жінки… Мало він про них думав? Чортихаючись, він перевернувся на живіт, притуливши обличчя до подушки. Лежачи й важко дихаючи, він час від часу крутився в ліжку. Хай би вже настав ранок. Подумки він щоночі промовляв ті самі слова: «Господи Боже, хай би вже настав ранок». Йому снилася Вірджинія. Спав він неспокійно: раз по раз здіймаючи крізь сон крик, він несамовито стискав простирадла руками. РОЗДІЛ 2 Будильник розвіяв вранішній морок, заповнивши кімнату о пів на шосту дзенькотом, доки Роберт Невілл не простяг затерплу від сну руку й не вимкнув його.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx