ЗАЛІЗНЕ ПОЛУМ’Я 19 —Ми не можемо дозволити тобі ризикувати своїм життям, — заперечує Сурі. —Моє життя важить не більше, ніж життя кожного з них. — Ксейден показує в наш бік. Очі Бреннана розплющуються ширше, коли зустрічаються з моїми. Усі голови в кімнаті повертаються в наш бік, і, коли майже всі очі, примружуючись, дивляться на мене, я борюся з інстинктивним відрухом, щоб не відступити. Кого вони бачать? Доньку Ліліт? Чи сестру Бреннана? Я зводжу підборіддя, бо я і та, і та… хоч і не відчуваю себе ні тою, ні іншою. —Не кожного, — каже Сурі, дивлячись просто на мене. Ауч... — Як ви могли там стояти й дозволити їй підслухати розмову Асамблеї? —Якщо ви не хотіли, щоб вона почула, варто було зачинити двері, — відповідає Бодхі, заходячи в кімнату. — Їй не можна довіряти! — Гнів забарвив її щоки, але те, що спалахнуло в очах Сурі, — це страх. —Ксейден уже взяв на себе відповідальність за неї. — Імоджен робить крок убік, стаючи ближче до мене. — Яким би це не було диким звичаєм, але нічого не вдієш. Мій погляд падає на Ксейдена. Про що вона в біса говорить? —Я досі не розумію цього рішення, — додає Орлиний Ніс. —А воно було простим. Вона вартує десятка таких, як я, — каже Ксейден, і від його палкого погляду мені перехоплює дух. Якби я не знала правди, то подумала б, що він зараз говорить цілком відверто. — І я не лише про її печать. Я б і так розповів їй усе, що тут обговорювалося, тому відчинені двері — сумнівна дія. Іскра надії спалахує в моїх грудях. Можливо, він і справді покінчив із таємницями. —Вона донька пані генерала Сорренґейл, — зауважує Бойова Сокира, і в її голосі виразно чується розчарування. —А я син пані генерала Сорренґейл, — нагадує Бреннан. —Тільки ти достатньо вже довів свою відданість за останні шість років! — кричить Бойова Сокира. — А вона — ні! Моя шия палає від гніву, який підступає до обличчя. Вони говорять так, ніби мене тут немає. —Вона воювала на нашому боці під Рессоною. — Бодхі підвищує голос і помітно напружується.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx