РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Цього, 628 року від Об’єднання, повідомляємо, що внаслідок укладення Угоди, яка поклала кінець сепаратистському руху, місто Аретія було спалене вогнем драконів. Усі, хто зміг втекти, — вижили, а решта — назавжди лишилися похованими в його руїнах. Офіційне повідомлення 628.85, записане Сіреллою Нейлварт Революція смакує на диво... солодко. Я дивлюся на поверхню потрісканого дерев’яного столу у величезній і повсякчас метушливій кухні у фортеці Аретія й розглядаю свого старшого брата, уминаючи медове печиво, яке він поклав переді мною на тарілці і яке, зараза, смачне. Таки справді смачне. Можливо, воно так мені смакує через те, що я три дні не мала й крихти в роті, бо якась геть не міфічна істота встромила в мій бік отруєний клинок, намагаючись мене вбити. І я не вижила б від тієї отрути, якби не Бреннан, який не перестає всміхатися, поки я жую своє печиво. Цей досвід можна описати як найбільший сюр, який мені доводилося бачити в житті. І тепер Бреннан живий. А веніни, темні володарі, що, як я думала, існують лише в казках, — цілком справжні. Ще раз — Бреннан живий. Аретія досі стоїть, навіть будучи спаленою після тиррійського повстання шість років тому. А Бреннан — живий. І ще в мене новий шрам на животі у три пальці, але я не померла. А Бреннан… Він — живий. —Добре печиво, правда? — запитує він, хапаючи одне для себе з тарілки, що стоїть на столі між нами. — Трохи нагадує те, яке пік наш кухар у Калдирі, пам’ятаєш?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx