«Залізне полум’я. Емпіреї» Ребекки Яррос

РЕБЕККА ЯРРОС 12 Я жую і дивлюся на нього. Просто він такий… він. І водночас мій брат має інакший вигляд, ніж я пам’ятала. Його темно-руді короткі кучері стирчать вгору, замість того щоб спадати хвилями на чоло, у рисах його обличчя не лишилося ані сліду лагідності, і тепер уже помітні дрібні зморшки в куточках очей. Але ця посмішка… І, власне, очі… Це таки справді він. І ще ця його умова: я маю щось з’їсти, перш ніж він відведе мене до моїх драконів? Це найтиповіший Бреннан, якого тільки можна уявити. Не те щоб Тернові потрібні були чиїсь дозволи, а це означає… — Я теж вважаю, що тобі варто поїсти. — Низький і набундючений голос дракона проникає в мою голову. — Ну так, так, — відповідаю йому майже чемно, але подумки намагаюся сягнути Андарни. У цей час заходить хтось із кухонних працівників, вітаючись короткою усмішкою з Бреннаном. Андарна не відповідає, хоч я й відчуваю проблиски нашого зв’язку, але він вже не такий золотий, як її луска. Мені не зовсім вдається це уявити, але я й досі перебуваю в легкому ступорі. Андарна, що й не дивно, знову спить, витративши всю свою енергію на зупинку часу. Та й після всього, що трапилося в Рессоні, їй, певно, доведеться проспати ще цілий тиждень, якщо не більше. —Ти якась мовчазна. — Бреннан нахиляє голову вбік, як він це завжди робить, коли обдумує якесь питання. — Ледве промовила кілька слів. Це трохи дивно. —Дивно — це дивитися, як я їм, — відказую, проковтуючи черговий шматок. Мій голос досі злегка хрипить. — І що з того? — Він безсоромно знизує плечима й сміється, демонструючи ямочку на щоці — єдине, що в ньому лишилося від хлопчика. — Ще кілька днів тому я був майже переконаний, що вже ніколи не побачу, як ти… ну, взагалі робиш будь-що. — Він відкушує великий шматок печива. Апетит, здається, у Бреннана не змінився, що мене несподівано тішить. — І, до речі, прóшу за те, що тебе відновив. Вважай, це подарунок на двадцять перший день народження. — Дякую. Так і є. Я проспала свій день народження. І більш ніж впевнена, що моє перебування на межі смерті здалося достатньо драматичним усім у цьому замку, чи будинку, чи як там його називають.

RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx