«Заради майбутнього» Макса Кідрука
10 Заради майбутнього десять від шосе. Тенгіз відливав із карикатурним зосе редженням, випнувши підборіддя та повністю сховав- ши верхню губу під нижньою. Акуратна, наче з мар- муру висічена борода навіть тут, удалині від дороги, куди ледве докочувалося жовтаве світло від фар їхньо- го «ланоса», матово вилискувала. —Та ну, — буркнув він. —Хіба ні? Іван застебнув ширіньку, відступив від кущів і за- ходився нишпорити кишенями, шукаючи серветки. Тенгіз смикнув плечима. —Не знаю. —Тут темно. — Згадавши, що перед виїздом заштовхав серветки до наплічника, Левін із при крістю прицмокнув. Потім повернувся обличчям до дороги й узявся крутити правою кистю, розминаю- чи заніміле передпліччя. — Ну, тобто зовсім немає ліхтарів. Якби не блимання аварійних вогнів залишеної на узбіччі машини, хлопці стовбичили б у цілковитій темряві. Тенгіз, продовжуючи поливати кущі, на- смішкувато пробубонів: —Їх ніколи й не було. Левін мотнув головою, відчуваючи легке роздра тування через те, що товариш його не розуміє. —Я не про те. Подивися: дорога ідеальна — асфальт, розмітка, —відбійники ніби з милом відми- вали, і водночас жодного ліхтаря, жодної заправки,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx