«Заради майбутнього» Макса Кідрука
13 Р61 ресторані «Гаро». Нікого з них на «офіційне» весіл- ля не запросили. Більшість родичів була з Конотопа, тож і Катині, і Тенгізові батьки вирішили святкувати в Конотопі. Вони ж склали перелік гостей — понад двісті осіб, три чверті з яких ні Катя, ні Тенгіз в очі не бачили. Проте останньою краплею стала розмова з та- мадою: після того як він виклав погоджений із бать- ками план святкування, Катя і Тенгіз, навіть не пере- зирнувшись, усвідомили, що нікого з київських друзів до Конотопа не запрошуватимуть. —Анітрохи. Ви ж знаєте, я такого не люблю. —Добре, що не любиш, — гмикнув Тенгіз. —Але ж усе норм було, так? Бо я щось не бачив фоток. Тенгіз мотнув головою так, наче зганяв із лоба комара: —Не питай, бро, я тебе прошу, просто не питай. —Чому? Що сталося? Тенгіз лише чмихнув. Левін почекав кілька секунд, але, не отримавши відповіді, повернувся до Каті. —Катастрофа, — закотила очі дівчина. —Серйозно? —Ну, не так щоб ціла катастрофа, —Тенгіз мах- нув рукою, —не перебільшуй. Принаймні на почат- ку все більш-менш було, нудно — це так, але нор- мально. Поки не загорілася Наталя. Левін утупився в товариша, сподіваючись, що той усміхнеться, видивляючись звичні насмішкуваті
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx