«Заради майбутнього» Макса Кідрука
17 Р61 —Усе ок. З нею все гаразд, —без особливої теп лоти в голосі відзначила Катя. — Обличчя не обго ріло, лише від волосся нічого не лишилося, голова стала схожа на сірникову головку. —А мене вкінець добило, коли теща після такого відмовилася закінчувати святкування. —Тенгіз при- мружився: у темряві далеко попереду щось зблис нуло. — Ти прикинь: усі в шоці, у повітрі запах сма- леної курки, Наталя ледь жива з переляку, лице у багнюці, реве, на голові мокрий рушник, примчала швидка, блимають мигалки, а теща, типу, у нас іще коровай не поділений! —Усе, змінюємо тему, — замахала головою Ка- тя, — не хочу більше згадувати! Кілька секунд вони мовчали, а тоді Тенгіз кинув швидкий погляд через плече на пасажирське сидіння. —Міро, ти там заснула? —Ні. Слухаю вас. Катя й Мирослава не були близькими подругами. Колеги по кафедрі, приятельки, не більше. УтімМи- рослава за минулі три роки написала кілька непога- них рецензій на книжки Левіна, двічі допомагала йому з організацією читань у Києві, тож, коли вона, дізнавшись, що Катя з чоловіком везтимуть письмен- ника на презентацію до Конотопа, попросилася по їхати разом із ними, Левін звелів не відмовляти. —Розказуй тепер ти, твоя черга,—запропонував Тенгіз. — Щось веселе. Якусь прикольну історію.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx