«Заради майбутнього» Макса Кідрука
18 Заради майбутнього Мирослава зам’ялася. —Та-а… не знаю… Катя спробувала перевести розмову на інше: —Як твоя мама? Тиждень тому п’ятдесятидев’ятирічну матір Миро слави поклали до лікарні із запаленням апендикса. —Нормально. Все гаразд. Зараз апендикс неінва- зивно видаляють, лапароскопом чи щось таке, і вона вже на третій день була вдома.—Мирослава враз за- тихла, ніби про щось замислилася, а за мить загово- рила знову, от тільки голос її змінився, зазвучав на- пружено й водночас нетвердо, наче у підлітка, що вперше розповідає анекдот перед малознайомою ком- панією, якій відчайдушно прагне сподобатися. —Хо- чете історію? Окей. Ми тиждень тому вигнали квар- тирантів із дачі. Мирославині батьки мали у Вишгороді на березі Дніпра земельну ділянку, де ще до приходу до влади Януковичів збудували триповерховий котедж. Три ро- ки тому, коли витрати на опалювання тих хоромів ста- ли непідйомними, вони законсервували третій поверх, а нижні два почали здавати квартирантам. З минуло- го листопада котедж винаймала багатодітна і стра- шенно неохайна сім’я переселенців із Донбасу. —Це ті, що з-під Єнакієвого? — уточнив Тенгіз. —Так. Срач нереальний розвели. Татові урвався терпець. Сказав, що грошей, які вони за півроку за- платили, не вистачить, щоб хату віддраїти, і вигнав
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx