«Заради майбутнього» Макса Кідрука
19 Р61 їх. То уявіть, вони перед тим, як забратися, наглухо позачиняли всі вікна й відкрутили на повну конфор- ки газової плити. Тенгіз присвиснув. —Усе гаразд, — Мирослава змахнула долонею, у півтемряві салону цей жест ніхто, крім Каті, не помі- тив,—ми вчасно почули запах газу й провітрили, але… —Треба було написати заяву в поліцію, — пере- бив Іван. —Ми спершу хотіли, але подумай сам: що з тієї за- яви? Ми б однаково не довели, що вони це навмисно. Та й зустрічатися з ними бажання більше не було. — Несмілива і якась трохи дивна посмішка зрушила кути ки її губ, і Мирослава додала: — Це не вся історія. Відчуваючи, що насувається найцікавіше, Левін ви- крутив голову та вихилився із сидіння, щоби бачити Мирославу. —Ну? —У квартирантів була кішка. Не породиста, зви- чайна дворова. Ми не забороняли тримати її в будин- ку, але коли приїхали, кішки не було, і ми вирішили, що квартиранти забрали її з собою. — Дівчина тихо кахикнула, потім зітхнула й немовби сховалася за по- смішкою. — Виявилося, кішку вони просто покину- ли — залишили на вулиці. І ще виявилося, що вона була вагітною і розродилася, як я розумію, cаме пе- ред тим, як квартиранти забралися. Це я вже потім здогадалася, бо спочатку ми про кошенят не знали,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx